Навчально-виховний захід "Україно моя - вишиванко!"

14 квітня 2017 року в нашому училищі проведено навчально-виховний захід «Україно моя – вишиванко!». 

Мета заходу:

- ознайомити учнів з традиціями рідного краю,

- розширити уявлення про вишиванку, як вид мистецтва, про її значення у житті українців;

- виховувати любов до національних традицій, до краси і гармонії навколишнього світу; повагу до старшого покоління, шанобливе ставлення до людей праці; почуття національної гордості;

- сприяти розвитку естетичного смаку та творчого мислення.

Вишивка – як символ, який зберігає коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.

   В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.

   Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Наші предки вірили, що вишита сорочка оберігає людину від недобрих думок і заздрісних поглядів поганих людей Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

   Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення впродоаж десятиліть. Дивовижно, та українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках.

   Проаналізувавши старовинні та сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і кольорами. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) та все ж спробуємо відокремити ті головні риси, які відрізняли кожну область від іншої.

  Рушник як особливий, високого рівня сакральності предмет, характерний для багатьох народів, головним чином словянських. Українці акумулювали в надрах традиційної духовної та матеріальної культури значний масив інформації, збережений у тканих і вишитих рушниках. Адже орнаменти, символи і знаки, нанесені на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня, а про планетарну та космічну ґенезу, про створення людини та інших форм життя. Тому так багато на вишитих рушниках сюжетів з Деревом Життя, котре, безперечно, є центральним символом, сповненим надзвичайного змісту.

   Старі рушники ХІІ- ХVІІІ ст.. свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший план виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто насамперед треба було наносити певну символіку, орнамент, дотримуючись відповідних умов.

   Впродовж др..пол. ХІХ – поч..ХХ ст.. рушники широко застосовувалися в повсякденному житті. Відомі «обиденні» рушники, котрі ткалися і вишивалися за одну ніч – від заходу до сходу Сонця.. такі рушники жінками виготовлялися з приводу багатьох проблем, які виникали в родині, сільській общині тощо. Або жінки всього поселення виготовляли рушники, коли їхні чоловіки були на війні. Як правило, такі рушники вишивалися в одній хаті, куди збиралися жінки у непарній кількості. за всю ніч вони не промовляли жодного слова, були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна з них вирішувала, вкладаючи свою частку енергетики. Складені воєдино енергетичні імпульси робили такий рушник унікальним за своєю силою впливу.

  Якнайкраще, найширше служив рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку ХХ ст.. на Черкащині використання рушників під час весілля біля 20 разів..

  Рушник був святою річчю, і до нього ставилися надзвичайно шанобливо, благоговійно. Рушники завжди висіли на покутті, святому місці, де збирається родина на трапезу, освячуючи її молитвою. Із запровадженням християнства рушники не зникали, а почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою.

    Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. Передусім – це прядіння ниток та ткання полотна. Для вишивання брали найкраще, най тонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купували дуже дорогі червоні нитки, своєрідно підбиралися та чергувалися візерунки.

   Узори на рушниках укладалися так, аби була змога побачити предовсім однокореневість, спорідненість символіки всієї України, єдність світосприйняття, що втілилася у магічних узорах-оберегах. Символіка ВОДИ, Сонця, Землі переважає у вишивках гуцулів і слобожан, волинян і буковинців, бойків і подолян. бо для нашого народу ці поняття були святі. Через цю просту, а водночас геніальну систему знаків – квадратиків, хрестиків, «вужиків» - розкривається ставлення українця до таких філософських категорій, як Всесвіт, життя на Землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання..

 Калина – дерево нашого українського народу. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду.

Дуб і калина – поєднують у собі символи сили і краси, виконували роль чудодійного оберегу життєдайної сили свого народу.

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сімї.

Мак  має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.

Лілія -  знак любові та парування. Крім квітки, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено  народження, розвитку та безперервності життя. В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї.

Узори з ружами означали безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт, як систему.

Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту.

Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восмипелестковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа.

Зірки – це уявлення про структуру упорядкованого і гармонійного Всесвіту, який несе нові і нові паростки життя у далекі світи. 

Вишиється на плічку все, що дороге і близьке. А потім рукав. Неодмінно вишиється все, що нагодує, обігріє і обереже. А далі – стовпи – смужки, що тримають на собі весь білий світ.

ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ

На одеську вишивку мали вплив східноподільський, молдовський та румунський способи декорування. Поширеними тут були чорні геометричні мотиви. Уставкова вишивка у вигляді композицій з 2 чи 3 рядів, доповнених жовтими або червоними смугами.

  Традиційні одеські сорочки з пухликами шили з білої бавовняної тканини. Пухлик — це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об'єму. Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні "зморшки", які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижню вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузенькою смужкою обробляли краї рукавів.

    19 травня в Україні відзначатимуть День вишиванки – символу приналежності до роду та нації, ознаки українськості, яка вирізняє українця у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі.

    Цей День не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

   Акція бере початок з ініціативи студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день року присвятити українській вишитій сорочці. Можна сказати, що свято існувало й відзначалося у вузькому колі, але у 2014 році – доленосному в історії нашої країни, воно вийшло не тільки за межі гуртка свідомого українського студентства, але й за межі самої України. Революція Гідності, кремлівська агресія щодо нашої держави, воєнні дії – все це спонукало українців до патріотизму, повернення до власної історії та культури. Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою є одним із яскравих символів української культури. До того ж, одягаючи вишиту сорочку, демонструєш не тільки її красу й унікальність, але й засвідчуєш свою приналежність до віковічної української культурної традиції.

    Третій четвер травня обраний не випадково. Засновники акції наполягають на тому, аби День вишиванки припадав саме на будень, а не на вихідний, наголошуючи, що вишиванка – органічна складова життя та культури українців, а не вкритий нафталіном артефакт. Крім того, травневі дні майже завжди сонячні й гожі, а ще на цей день не має випадати жодного іншого свята. Вся увага в День вишиванки присвячується виключно їй.       

    Минулого року українську вишивану сорочку вшанували у 38 країнах світу, а цьогоріч до акції приєднаються вже 47 країн. Торік ініціативна група звернулася до Президента про встановлення офіційного Дня вишиванки.
  Учень гуртка "Юні філателісти" Грузін Юрій представив конверти, на яких зображені характерні узори всіх областей України та Автономної Республики Крим.

  Існують безліч різновидів орнаментів, що утворювались протягом століть на теренах України. Різномаїття українських вишивок просто вражає. Не знайдеться мабуть ні одна країна на карті світу, щоб мала таку багатогранну культуру вишитого одягу.

Лобань О.О.

викладач української мови

та літератури